Технологія зустрічних дій

Навчання – це процес пізнання навколишнього світу, це шлях, що скеровується педагогом і самим учнем, шлях подолання незнання, а подолання вимагає певних зусиль. Без зусиль неможливі ні активна пізнавальна діяльність, ні свідома участь у навчальному процесі вчителя й учня.

Що може сприяти цьому? Одним із дієвих способів є технологія зустрічних зусиль.

В основі цієї технології лежать принципи навчального співробітництва. Стиль взаємин, який складається в процесі навчального співробітництва, демократичний: не забороняти, а спрямовувати; не примушувати, а переконувати; не обмежувати, а надавати свободу вибору. Головним змістом цих взаємин стає принцип навчання без примусу, який характеризується вимогливістю, що базується на довірі; захопленістю, народженою цікавим викладанням; заміною примусу бажанням, яке породжує успіх; ставкою на самостійність і творчість дітей.

Педагогіка зустрічних зусиль припускає, у першу чергу, підвищення рівня грамотності учнів, сприяє розвитку життєвих і предметних копетентностей школярів. Завдяки цій технології, яка передбачає спільне подолання труднощів теоретичного матеріалу через складання схем, таблиць і алгоритмів, учнями досить легко й швидко запам’ятовується матеріал, що вивчається, не механічно та бездумно, а осмислено й більш міцно, оскільки при такій подачі навчальної інформації наочно демонструються логічні зв’язки між явищами мови.

Основні характеристики уроку, побудованого на зустрічних зусиллях учасників навчальної діяльності.

• Атмосфера співробітництва та співтворчості, що дає вихід творчій енергії його учасників.
• Розумова діяльність учнів стимулюється різними засобами та прийомами: використовуються методи дослідницького, евристичного характеру, творчі завдання, пізнавальні ігри тощо.
• Учитель спонукає, організовує, веде думку учнів до самостійного пошуку й вирішення навчальної проблеми.
• Створення можливості учням проявити себе в різних видах і формах навчальної діяльності (колективній, індивідуальній, груповій, ігровій).

Урок, побудований у відповідності до технології зустрічних зусиль, умовно розбивається на п’ять частин: розминка, контрольно-підготовчий, виклик, співтворчість, рефлексія. На кожному етапі реалізуються свої педагогічні прийоми, які здатні активізувати, поєднувати зусилля суб’єктів навчальної діяльності в процесі пізнання (Додаток 1).

Зміст першого етапу діяльності (розминка) – це вправи, обов’язково пов’язані з темою уроку, мета яких – створити емоційний настрій на спільну навчальну діяльність. Перший етап, розминка, передбачає своєрідний «розігрів» учнів, налаштування на спільну навчальну діяльність. Щоб зробити аудиторію «співучасницею» наукового пошуку, використовуються прийоми й засоби для забезпечення контакту: звертання, прийом співучасті, психологічні паузи, спонукальні й окличні конструкції. Ефективним є прийом «занурення», який проводиться по «навчальному ланцюжку». Його використання може мати кілька варіантів.

1. Учні по черзі складають характеристику якогось явища. Слід бути готовим, що, що учні можуть не відразу згадати найсуттєвіші характеристики, але в ході уточнень спливають важливі деталі, які в підсумку вчитель узагальнює, підкресливши при цьому, як уже багато учні знають з цієї теми.

2. Ланцюжок починає вчитель, ставлячи запитання з певної теми. Учень, відповівши, сам ставить запитання наступному школяреві і т.д.

Прийом «відкладена відгадка» спонукає учнів задуматися над поставленою на початку уроку загадкою, яка буде вирішена в процесі роботи над новою темою.

У практиці навчання мови та літератури в 5-9 класах на даному етапі уроку ефективним є прийом «так – ні». Учитель загадує щось (літературний герой, письменник, літературне поняття, мовне явище та ін.), учні намагаються знайти відповідь, ставлячи питання, на які вчитель відповідає тільки словами «так» або «ні».

Прийом «дивувати» допомагає подивитися на поняття, проблему чи явище під таким кутом зору, коли навіть буденне стає дивовижним.

Застосовуючи прийом «епіграф», педагог пропонує осмислити записаний текст і подумати, як він може бути пов’язаний з новою, поки що невідомою темою. Головне – не боятися помилок, вислухати всі думки школярів, а в кінці уроку повернутися до пропозицій учнів і дати їм оцінку. Діти залюбки висловлюються, якщо переконані, що їхню думку вислухають, що неправильних відповідей на цьому етапі не буває, а найнесподіваніше припущення може бути близьким до істини.

Доцільними на стадії «розігріву» будуть поетичні хвилинки, притчі, створення асоціативного ланцюжка.

Пригадати відому інформацію учні можуть, узявши інтерв’ю в письменника або прослухавши міні-повідомлення про епоху.

На контрольно-підготовчому етапі відбувається «ущільнення» наявних знань, створюється основа для подальшого продуктивного засвоєння навчального матеріалу, тобто проводиться опитування вивченого матеріалу. Діяльність на цьому етапі уроку вимагає не тільки інтелектуальної, а й емоційної віддачі.

Прийом «лови помилку» можна використати на даному етапі повторювально-узагальнюючого уроку або уроку підготовки до контрольної роботи. Для того щоб учні пам'ятали, що це гра, помилки можна супроводжувати деякими умовними знаками. Учитель неодмінно припускається помилок, які знаходять і виправляють школярі.

«Повторення з розширенням» передбачає, що учні самостійно готують і ставлять питання, розширюють і доповнюють досліджуваний матеріал. При цьому вчителеві зовсім необов'язково відповідати на всі питання – це формує в учнів поняття «відкритого знання», а також стимулює сильних учнів на самостійний пошук.

Прийом «кросворд-опитування» передбачає заповнення заздалегідь підготовленого вчителем або учнями кросворда за темою, що вивчається. Можна ввести незначну кількість понять, які стосуються нової теми.

У цей період буде доцільним проведення різноманітних варіантів письмових опитувань, наприклад: тестування, бліцопитування, що проводиться в швидкому темпі, для виявлення рівня засвоєння навчальних навичок, тощо.

Ще одна з форм роботи – методика «знаю – уточню – вивчу». Учні визначають, що вони знають, чого не знають, що хочуть повторити. Зведення воєдино цієї інформації дає уявлення про те, на якому рівні знаходяться знання учнів, які інтереси школярів і т. д. Як варіант цього прийому можна розглядати вправу «згоден – не згоден».

Етап «виклик» дає розуміння того, що знання можна здобути саме спільними зусиллями, а це готує до наступної фази уроку.

Третій етап, «виклик», забезпечує інтерес до навчального матеріалу, мобілізацію знань. Мета «виклику» полягає у створенні ситуації подолання: учитель (учень) свідомо ставить собі або партнерові завдання, вирішення якого потребуватиме певних зусиль. Методика організації та проведення цього етапу передбачає володіння певними прийомами.

Повідомляючи тему й мету уроку, доцільно запропонувати дітям сформулювати свої, важливі особисто для них, цілі навчальної діяльності. За такої умови учні включаються в процес організації уроку не як пасивні, а як активні учасники.

Під час вивчення загальних, вступних тем використовуємо «маркування тексту». Кожному учневі пропонується короткий конспект-повідомлення за темою, що вивчається. Учні, опрацьовуючи поданий текст, повинен на полях поставити «сигнали» щодо ступеня засвоєння матеріалу: «V» – відомі факти; «+»– хотілося б дізнатися докладніше; «?» – потребує додаткових роз'яснень. Так визначаєть коло питань до тексту.

Прийом «знаю – не знаю» використовується після знайомства з темою та складання загального плану роботи. Кожен учень визначає, що він уже знає з теми, чого не знає, що хоче дізнатися. Така інформація дає вчителю уявлення про рівень знань та інтересів школярів у даній сфері. Цей вид роботи вчить учнів не боятися незнання, дає можливість зрозуміти, що незнання можна подолати, і найбільш ефективний у цьому спосіб – поєднання зусиль усіх його учасників.

Третій етап уроку дає розуміння того, що знання можуть бути здобуті саме спільними зусиллями, на що спрямована наступна фаза уроку.

Етап «співтворчість» – найголовніший етап, оскільки необхідно підтримувати активність, інтерес учнів, спільно вирішувати завдання уроку, щоб потім усю інформацію з проблеми зібрати в єдине ціле.

«Кластер» активно використовує можливість відеоряду: ідеї групуються в певні блоки й розташовуються навколо ключового слова. Кластер може мати різну кількість блоків, у ньому можуть відображатися навіть перетини протилежних точок зору. Так створюється колективний опорний сигнал на тему. Опорою для складання кластера можуть бути, крім підручника, різноманітні брошури з таблицями й схемами. Кластер може містити відомості з інших навчальних дисциплін, наочно демонструючи зв’язок між науками загалом і навчальними предметами зокрема. «Кластер» особливо ефективний під час вивчення об’ємних тем.

Застосовуючи прийом «фантастична домішка», учитель доповнює реальну ситуацію фантастикою.

Діаграма Вена особливо ефективна на уроках компаративного аналізу.

Четвертий етап уроку дозволяє проводити ділові ігри, що втілюються в найнесподіваніших варіантах. Ось деякі з них:

1.      «машина часу» спирається на оцінку подій із двох позицій – сучасної й відповідної історичної епохи;

2.    «колонка редактора» передбачає, що під час читання тексту школярі записують коментарі, уточнення. Команда експертів оцінює зауваження та вибирає найвдаліший варіант;

3.      «театралізація» – розігрування сценки за навчальною темою (байки, драматичного твору, інтерв’ю з письменником, діалог із тексту тощо). Будь-який розіграний учнями міні-діалог може стати предметом серйозного аналізу ще й із точки зору культури мовлення й комунікації.

На цьому етапі уроку спрацьовує принцип, який Г.А.Цукерман визначила як «відношення «частина – ціле», де ціле – це системні знання, які повинні бути засвоєні дитиною під час роботи, а частина – ті часткові, неточні, неповні бачення, знання й засоби дій, з якими дитина вступає у взаємодію».

П’ятий етап уроку – рефлексивний етап, який дозволяє висловити власну думку. Рефлексія необхідна для того, щоб учні самостійно змогли проаналізувати, чи вдалося їм досягти поставлених цілей і вирішити проблеми та протиріччя, що виникли на початку уроку або в процесі знайомства з новим матеріалом.

Головний зміст цього етапу уроку – осмислення результатів роботи, їх загальна й індивідуальна оцінка, співучасть учнів у визначенні домашнього завдання.

Одним із прийомів є «повернення до епіграфа», під час роботи над яким учні розмірковують, як відображає епіграф уроку його основну ідею.

«П'ятихвилинне есе» дає можливість учневі за даний час висловити свої враження щодо теми уроку, навчитися коротко висловлювати думки, визначити питання, які залишилися без уваги. Метою написання «десятихвилинного есе» є вільний виклад школярами думок щодо запропонованої проблеми. Її для даного есе визначає сам учитель, виходячи з теми уроку. «Міні-есе» моделює швидке та ефективне написання твору на певну тему протягом п'яти-десяти хвилин. Вона формулюється як відкрите питання: «Чи сподобалася вам тема уроку? Чи правий автор, коли стверджує, що ...? Чи повинен був герой ...? Як ви вважаєте ...?» Під час оцінювання есе звертається увага лише на те, наскільки учнями був витриманий алгоритм написання: чітко сформульовано вступ, наведені відповідні логічні докази, зроблені висновки.

Використання різних видів художньої поезії на стадії рефлексії (синквейн, діаманта, вірш-малюнок) досить дієві для розвитку мислення й мовлення. Поезія формує навички передачі почуттів через письмо.

Надзвичайно результативною формою рефлексії є синквейн – п'ятивірш, що за змістом відповідає досліджуваній проблемі. Цей метод – можливість резюмувати інформацію. У лаконічній формі, вибравши точні слова, діти навчаються описувати суть поняття, або, по-іншому, здійснюють рефлексію на основі отриманих знань. Перші спроби, як правило, бувають штучні й схематичні, але потім, із досвідом, стають художніми.

На етапі рефлексії цікавим видом діяльності є використання прислів’їв, коли  учні з-поміж запропонованих вибрати ті, які стосуються теми уроку, і пояснюють свій вибір. Також діти можуть запропонувати свій варіант афоризму.

Ще одним із принципів технології зустрічних зусиль є вільний вибір різнорівневих домашніх завдань. Перший рівень, обов'язковий, – те, що повинні знати всі члени навчальної групи. Домашнє завдання другого рівня (понятійного) виконують ті, хто вважає, що добре знає предмет. Третій рівень, творчий, передбачає не тільки вільне володіння матеріалом, а й уміння вийти за його межі.

Робота за технологією зустрічних зусиль дозволяє виявляти обдарованих, талановитих дітей, розвивати їх здібності.

Використання на уроках української мови технології зустрічних зусиль дозволяє результативно вплинути на мовленнєву діяльність учнів через розвиток мислення.

Отже, технологія зустрічних зусиль формує суб’єктну позицію педагога й учня у навчальному процесі. Динаміка перетворення учня в суб’єкт навчання залежить від багатьох умов: обсягу й змісту навчальної інформації, особистості учня й учителя, врахування послідовності напруги та розслаблення учнів під час уроку. Але в будь-якому випадку однією з необхідних умов організації педагогічної взаємодій вчителя й учнів є наявність між ними постійного зворотного зв'язку. Технологія зустрічних дій дозволяє регулювати поведінку учасників освітнього процесу, коригувати хід уроку, створювати передумови для розвитку всебічно розвинутої, критично мислячої, компетентної особистості.

Конструктор уроку, створеного в технології зустрічних зусиль

Етап уроку	Педагогічні прийоми
Розминка. Підготовка, яка включає емоційну та інтелектуальну розминку.	«Відкладена відгадка», «занурення», «епіграф», «так – ні», «дивувати».
Контрольно-підготовчий. Опитування вивченого матеріалу.	«Лови помилку», «кросворд-опитування», «знаю – уточню – вивчу», «згоден – не згоден», «світлофор», «бліцопитування», «опитування ланцюжком», «Повторення з розширенням», фактологічний диктант, програмоване опитування.
Постановка навчальної мети. «Виклик», що забезпечує інтерес до поставленої мети, мобілізацію сил, знань.	«Мета й цілі», «знаю – не знаю», «маркування тексту» .
«Співтворчість». Зведення в єдине ціле зусиль усіх учасників навчально-виховного процесу.	Ділові ігри («театралізація», «машина часу», «колонка редактора»), «кластер», «фантастична домішка», проблемний діалог, діаграма Вена.
Рефлексивний. Усвідомлення результатів роботи, оцінювання, участь у розробці домашнього завдання.	«Підсумки» (загальні, вибіркові, експертні), «повернення до епіграфа», «п’ятихвилинне есе», синквейн, діаманта, вірш-малюнок, використання прислів’їв, три рівні домашнього завдання.